Історія Сергія Фетісова, судинного хірурга, який працює в Інституті Невідкладної Хірургії в Харкові.
“Я люблю Харків, саме тому не покидав його з 24 лютого”.
Сергій у 2002 році переїхав до Харкова з рідного міста. Закінчив Харківський Медичний Університет й залишився розвиватись у місті.
У перший день війни Сергій знаходився у Харкові разом із родиною.
“У мене була запланована операція на роботі, тому думок щодо термінового від’їзду з міста взагалі не було»- згадує лікар.
У той же день почались проблеми із їжею, паливом та медикаментами. Та попри все, чоловік щодня продовжував їздити на роботу. Коли у Харкові почалися серйозні обстріли, з’явилась ворожа авіація – було прийнято рішення відправити родину в більш безпечне місце.
1 березня Сергій відправив рідних в Польщу, а далі вже вони доїхали й живуть в Англії. А сам натомість оселився в лікарні на наступні 3 місяці. Окрім того, його колеги, які залишилися в Харкові, так само жили в лікарні. Сергій пригадує, що в лікарні лишилось близько 20% персоналу, в основному, молодь. Інші виїхали в область, хтось на захід України, а хтось за кордон.
“Ми всі переїхали до лікарні з речами – з мінімальним набором для життя. Були в щоці, паніці, бо не було ніякого розуміння, що буде завтра.”, – згадує лікар.
Зі спогадів Сергія, їх лікарня приймала поранених цивільних та військових, яких везли з найближчих районів. І саме тоді стало зрозуміло, що для надання допомоги постраждалим у лікарів багато чого не вистачає.
“У мирний час пацієнти були забезпечені необхідним своїм коштом та лікарні, але у воєнний час у зв’язку з закриттям усіх аптек у місті, порушенням логістики та відсутністю зайвих грошей у людей виникли серйозні проблеми з медикаментами, предметами медпризначення, апаратурою”, – ділиться Сергій.
Відчутний дефіцит деяких позицій в лікарні спонукав чоловіка через соціальні мережі звертатись до друзів та знайомих. І зміг залучити багато людей, які допомагали: препаратами, паливом, одягом, грошима – усім, чим могли.
